Йод і здоров'я щитоподібної залози

Щитоподібна залоза — невеликий орган у формі метелика на передній поверхні шиї. Попри скромний розмір, вона задає темп обміну речовин усьому тілу: від того, наскільки злагоджено вона працює, залежать рівень енергії, температура тіла, робота серця, стан шкіри й волосся, а в дитинстві — ще й ріст та розвиток нервової системи.

Щоб виробляти свої гормони, залоза потребує двох мікроелементів, які людина отримує лише з їжею, — йоду та селену. Вони працюють у парі: йод є будівельним матеріалом гормонів, а селен допомагає перевести їх в активну форму й захищає саму залозу. Розберімося, як це влаштовано і чому цих двох елементів у сучасному раціоні часто бракує.

Що таке щитоподібна залоза і за що вона відповідає

Щитоподібна залоза виробляє два основні гормони — тироксин (Т4) і трийодтиронін (Т3). Через кров вони розносяться до кожної клітини й задають темп обмінних процесів: наскільки швидко клітини витрачають енергію, утворюють тепло, оновлюються.

Від рівня цих гормонів залежить чимало:

швидкість основного обміну речовин і маса тіла;
частота серцевих скорочень і тонус судин;
робота нервової системи, пам’ять і концентрація;
стан шкіри, волосся й нігтів;
у дітей — ріст і формування головного мозку.

Роботу залози тонко регулює гіпофіз — ділянка мозку, яка виділяє тиреотропний гормон (ТТГ). Коли гормонів щитоподібної залози в крові меншає, гіпофіз виділяє більше ТТГ, спонукаючи залозу працювати активніше. Ця система зворотного зв’язку в нормі підтримує сталий рівень гормонів.

Йод — будівельний матеріал гормонів

Йод входить безпосередньо до складу гормонів щитоподібної залози: молекула Т4 містить чотири атоми йоду, Т3 — три. Без достатнього надходження йоду залоза просто не має з чого будувати ці гормони.

Особливість йоду в тому, що організм не вміє запасати його надовго й не синтезує самостійно. Тому невелика, але постійна щоденна порція йоду з їжею — обов’язкова умова нормальної роботи залози.

Що відбувається за нестачі йоду

Коли йоду бракує тривалий час, вироблення гормонів знижується. Гіпофіз реагує на це збільшенням ТТГ, намагаючись «підстебнути» залозу. Під його впливом тканина залози розростається, і орган збільшується в об’ємі. Так формується зоб — по суті, це спроба організму компенсувати нестачу йоду за рахунок більшої кількості робочих клітин. Дефіцит йоду вважають найпоширенішою причиною збільшення щитоподібної залози у світі.

Наслідки нестачі йоду відчутні в будь-якому віці, але особливо чутливі до неї періоди активного розвитку. Йод потрібний:

для нормального формування й роботи головного мозку;
для росту й розвитку дитини;
під час вагітності — для правильного розвитку майбутньої дитини;
дорослим — для підтримання енергії, ясності мислення й доброго самопочуття.

Скільки йоду потрібно

За все життя людині достатньо зовсім небагато йоду — сумарно близько чайної ложки. Але надходити він має малими порціями й регулярно. Орієнтовна добова потреба різниться залежно від віку:

діти раннього віку — приблизно 90 мкг;
діти шкільного віку — близько 120 мкг;
підлітки й дорослі — близько 150 мкг;
під час вагітності та годування груддю потреба зростає — приблизно до 200 мкг.

Ці значення орієнтовні; індивідуальну потребу варто узгоджувати з лікарем, особливо під час вагітності.

Селен — незамінний партнер йоду

Про йод знають майже всі, а от роль селену нерідко недооцінюють. Тим часом без селену йод не може повноцінно виконати свою роботу.

Перетворення Т4 на активний Т3

Основна форма, у якій залоза випускає гормон у кров, — це Т4. Але найактивніший гормон — Т3. Перетворення Т4 на Т3 відбувається вже в тканинах за участю особливих ферментів — дейодиназ, до складу яких входить селен. Простіше кажучи, йод дає «заготовку» гормону, а селен допомагає перевести її в робочий стан. Саме тому за нестачі селену навіть достатня кількість йоду не забезпечує повноцінного гормонального ефекту.

Антиоксидантний захист залози

Під час утворення гормонів у щитоподібній залозі виділяється перекис водню та інші активні форми кисню. Це природна частина процесу, але їхній надлишок здатний пошкоджувати клітини самої залози. Селен входить до складу ферменту глутатіонпероксидази — одного з ключових компонентів антиоксидантного захисту, який нейтралізує ці агресивні сполуки. Так селен допомагає захищати тканину залози від окисного стресу, що супроводжує її щоденну роботу.

Селен важливий і поза щитоподібною залозою: він бере участь у роботі імунної системи та в захисті клітин усього організму від вільних радикалів.

Саме через цю взаємну залежність йод і селен варто розглядати разом. Насичувати організм самим лише йодом, коли селену бракує, — не найкраща стратегія: користь дає радше збалансоване надходження обох елементів. Тому комплекси для підтримки щитоподібної залози нерідко поєднують йод і селен в одній формулі, іноді з додаванням вітамінів-антиоксидантів, які допомагають селену краще засвоюватися.

Чому йоду і селену часто бракує

Здавалося б, за різноманітного харчування дефіциту бути не повинно. Проте вміст обох елементів у їжі великою мірою залежить від того, скільки їх у ґрунті та воді конкретного регіону.

Бідні на йод і селен ґрунти. У багатьох місцевостях, віддалених від моря, — особливо в гірських і передгірних районах — природний вміст йоду в ґрунтах і воді низький. В Україні знижений уміст йоду історично характерний для низки внутрішніх та західних областей, віддалених від морського узбережжя. Так само нерівномірно розподілений селен: у частині регіонів його в ґрунтах природно мало, тож і вирощені там продукти небагаті на цей елемент.

Переробка продуктів. Технологічна обробка збіднює їжу на мікроелементи. Показовий приклад — злаки: селен концентрується в зародку зерна, а під час виробництва білого борошна зародок видаляють разом із висівками, і значна частина селену втрачається.

Через це навіть повноцінне на вигляд меню не завжди покриває потребу в йоді та селені — а в деяких регіонах їхня нестача трапляється досить часто.

Джерела йоду і селену в раціоні

Найнадійніший спосіб забезпечити організм цими елементами — різноманітний раціон.

Природні джерела йоду:

морська риба та морепродукти;
морські водорості (ламінарія, норі);
йодована сіль;
молочні продукти та яйця.

Природні джерела селену:

бразильський горіх (одне з найбагатших джерел);
риба та морепродукти;
яйця;
цільні злаки та висівки;
бобові, насіння й горіхи.

Якщо раціон одноманітний або регіон бідний на ці мікроелементи, частину потреби можна доповнити дієтичними добавками, що поєднують йод і селен у зважених кількостях. Такий комплекс не замінює повноцінного харчування, а лише доповнює його там, де звичайного меню бракує.

На що звернути увагу

Зміни в роботі щитоподібної залози тривалий час можуть бути малопомітними. Знижена функція нерідко проявляється млявістю, зябкістю, схильністю до набору ваги, сухістю шкіри; підвищена — навпаки, дратівливістю, прискореним серцебиттям, зниженням ваги. Ці ознаки неспецифічні й самі по собі не є діагнозом — подібне самопочуття буває й через інші причини.

Тому головне правило просте: за стійких змін самопочуття не варто здогадуватися самостійно чи призначати собі мікроелементи «про всяк випадок». Стан щитоподібної залози оцінює лікар — за оглядом і аналізами (зокрема рівнем ТТГ). Особливо важливо порадитися з фахівцем щодо йоду під час вагітності, а також якщо вже відомі якісь особливості роботи залози: у таких випадках дозування підбирають індивідуально.

Практичний висновок

Щитоподібна залоза керує обміном речовин, і для її роботи потрібні два мікроелементи з їжі — йод і селен.
Йод — будівельний матеріал гормонів Т4 і Т3; за його тривалої нестачі залоза збільшується (зоб) як компенсаторна реакція.
Селен потрібний, щоб перевести гормон в активну форму (Т3) і захистити саму залозу від окисного стресу, тому працює в парі з йодом.
Йоду треба зовсім небагато, але щодня; орієнтир для дорослих — близько 150 мкг, під час вагітності потреба зростає.
Основа — різноманітний раціон: морська риба й морепродукти, водорості, йодована сіль, яйця, молочні продукти для йоду; горіхи, риба, яйця, цільні злаки для селену.
Дієтичні добавки з йодом і селеном можуть доповнити раціон, але не замінюють повноцінного харчування; питання дозування, надто під час вагітності чи за відомих особливостей залози, вирішують разом із лікарем.