Наука та експерти про дієтичні добавки

Про дієтичні добавки написано й сказано багато — від виважених наукових оглядів до гучних рекламних обіцянок. Ця сторінка збирає те, що про роль добавок говорять науковці й лікарі-практики: не рекламні гасла, а обґрунтовані ідеї, які справді допомагають зрозуміти, навіщо потрібні мікронутрієнти, чим добавка відрізняється від ліків і як відрізняти факти від маркетингу.

Межу варто окреслити від початку. Дієтична добавка — це доповнення до раціону, а не лікарський засіб. Вона не замінює ані повноцінного харчування, ані медичної допомоги. Саме з цієї стриманої, доказової позиції виходять фахівці, чиї документовані думки наведено нижче.

Добавка — це не ліки і не «харчова добавка»

Одну з найпоширеніших плутанин свого часу пояснювала педагог і викладачка Київського медичного інституту Світлана Губа. Вона звертала увагу, що українською легко сплутати два зовсім різні поняття — «харчова добавка» і «дієтична добавка» (добавка до їжі):

«Харчові добавки» — це технологічні речовини, які додають безпосередньо в продукти: барвники, стабілізатори, консерванти, підсилювачі смаку. У Європі їх позначають кодами з літерою «Е», і частина з них у харчуванні небажана.
«Дієтичні добавки» (в англомовних джерелах — food supplements) — це концентровані джерела поживних і біологічно активних речовин, які приймають окремо, щоб доповнити раціон.

Через неточний переклад терміна «food supplement» ці поняття тривалий час змішували — звідси й частина упереджень щодо добавок узагалі.

За призначенням дієтичні добавки умовно поділяють на кілька груп:

нутрицевтики — доповнюють раціон вітамінами, мінералами, амінокислотами, незамінними жирними кислотами;
пробіотики та еубіотики — корисна для кишківника мікрофлора;
парафармацевтики — рослинні біологічно активні речовини вужчого призначення.

Губа окремо наголошувала: парафармацевтики потребують уважнішого ставлення й підбираються за конкретними показаннями, тож щодо них варто радитися з лікарем, а не приймати «про всяк випадок».

Чому науковці говорять про дефіцит мікронутрієнтів

Наскрізна теза, яка повторюється в різних фахівців, — сучасний раціон не завжди дає організму те, що йому потрібно. Доктор хімічних наук, професор-біохімік Володимир Дадалі пояснював це особливостями сучасного харчування й способу виробництва продуктів: через технології вирощування, глибоку переробку та тривале зберігання з їжі зникає частина корисних речовин, натомість зростає частка цукру й насичених жирів. Наслідок — хронічний брак вітамінів і мінералів та знижений адаптаційний потенціал організму. Тому Дадалі наголошував на систематичному надходженні вітамінно-мінеральних комплексів разом із біофлавоноїдами, антоціанідинами та іншими антиоксидантами.

Показовий приклад — сірка. Лікар-імунолог Зіновій Белкін звертав увагу, що сірка є макроелементом: вона входить до складу колагену, білка кератину (тому сірку іноді називають «мінералом краси») та молекули глутатіону. Сірка природно міститься у свіжих овочах, морепродуктах, яйцях, але значна її частина втрачається під час обробки й приготування їжі, а запаси в організмі поступово вичерпуються. У раціоні, побудованому переважно на сильно перероблених продуктах, її легко недоотримати.

Тут важливе застереження, спільне для всіх фахівців: дефіцити не «діагностують на око». Неспецифічні ознаки — втома, погіршення стану шкіри, ламкість волосся й нігтів — це привід уважніше поставитися до харчування і, за потреби, звернутися до лікаря, а не підстава до самопризначення добавок.

Форма й якість речовини мають значення

Фахівці сходяться на тому, що важлива не лише назва речовини, а й форма, у якій вона надходить, та якість сировини.

Дадалі звертав увагу на різницю між природними й синтетичними формами. Наприклад, вітамін Е у природі представлений формою, до якої організм пристосований, а у природній їжі вітаміни завжди супроводжують інші сполуки, що захищають їх від руйнування. Через це природні комплекси й синтетичні аналоги можуть засвоюватися по-різному.

Розробник рецептур натуральних добавок, двічі доктор медицини Лоуренс Майлем додавав до цього тему кофакторів і біодоступності. За його поясненнями, щоб кальцій вбудовувався в кісткову тканину, самого кальцію замало — потрібні «партнери»: вітаміни D і C та білок. Хелатні форми, у яких мінерал зв’язаний з амінокислотами, зазвичай засвоюються повніше, ніж прості мінеральні солі.

Антиоксиданти — це спектр, а не одна речовина

Окремий акцент Майлема — на антиоксидантах. Різні рослинні антиоксиданти діють на різні типи вільних радикалів, тому ширший набір рослинних джерел зазвичай корисніший за одну-єдину «чудо-речовину». Частину раціону, за його переконанням, варто споживати у свіжому вигляді, бо під час термічної обробки антиоксиданти руйнуються.

Лікар-імунолог Володимир Квачов додавав до цього інженерний критерій: щоб вітамін чи мінерал справді працював, потрібні достатня чистота, біодоступність і біологічна активність сировини. Самої лише назви на етикетці для цього замало.

Добавки доповнюють, а не замінюють

Найважливіша — і найчастіше спотворювана рекламою — теза, у якій сходяться всі згадані фахівці: добавки доповнюють здоровий спосіб життя, а не заміняють його й тим паче не заміняють медичну допомогу.

Володимир Дадалі підкреслював, що у гострих ситуаціях лікарські засоби незамінні, і застерігав від того, щоб від них відмовлятися. Роль добавок він бачив у профілактиці та підтримці — поряд із раціональним харчуванням, фізичною активністю й розумним чергуванням праці та відпочинку.
Лоуренс Майлем формулював це як зміну стилю життя: недостатньо покладатися лише на медикаменти — важливо змінювати харчування й повсякденні звички.
Галина Гуреєва, лікарка-терапевт із багаторічним досвідом, нагадувала, що біль чи різке підвищення тиску — це сигнал «SOS», який потребує конкретної медичної допомоги, а не самих лише добавок. Водночас вона описувала організм як систему, здатну до саморегуляції, для якої поживні речовини створюють сприятливі умови.
Тодор Сандуляк, кандидат медичних наук, лікар-педіатр і неонатолог із Харкова, наголошував на цінності профілактики. За його спостереженнями, добавки доречні і для здорових людей, і для тих, хто в групі ризику. Особливо важливими він вважав поліненасичені жирні кислоти (омега-3), фосфоліпіди та селен — зокрема тому, що Україна належить до регіонів із природно низьким умістом селену в ґрунтах.

Спільний знаменник цих позицій простий: добавки працюють у зв’язці зі збалансованим раціоном і здоровими звичками, а не замість них.

Як читати гучні заяви про добавки

Оскільки навколо добавок багато маркетингу, фахівці радять критичний, а не довірливий підхід. Ознаки виваженого продукту й виваженої розмови про нього:

стандартизована, чітко дозована сировина з підтвердженою якістю; виробництво за визнаними стандартами якості (GMP) — на цьому наполягав Майлем;
реалістичні формулювання: добавка «підтримує», «доповнює», «є джерелом» — без обіцянок миттєвого чуда;
увага до форми й біодоступності речовини, а не лише до гучної назви;
чесне визнання меж: парафармацевтики підбираються за показаннями й потребують консультації лікаря (Губа);
розуміння, що регулярний прийом базових нутрицевтиків — це радше елемент культури харчування, ніж самопризначене втручання (Квачов).

Насторожувати мають протилежні сигнали: надмірні обіцянки цілковитої безпеки чи миттєвого результату, тиск на покупця, а також брак будь-якої інформації про склад, форму й виробника.

Хто про це говорить

Наведені думки належать фахівцям, які у різні роки писали й розповідали про роль дієтичних добавок:

Володимир Дадалі — доктор хімічних наук, професор, біохімік; тема мікронутрієнтів, антиоксидантів і природних форм речовин.
Лоуренс Майлем — двічі доктор медицини (США), розробник рецептур натуральних дієтичних добавок; тема якості сировини, кофакторів і спектра антиоксидантів.
Тодор Сандуляк — кандидат медичних наук, лікар-педіатр і неонатолог, нутриціолог (Харків); тема профілактики, омега-3 і селену.
Світлана Губа — педагог, викладачка Київського медичного інституту; тема термінології та класифікації добавок.
Галина Гуреєва — лікарка-терапевт із багаторічним досвідом; тема саморегуляції організму й меж застосування добавок.
Володимир Квачов — лікар-імунолог (Київ); тема біодоступності та культури споживання нутрицевтиків.
Зіновій Белкін — лікар-імунолог, кандидат медичних наук; тема сірки, колагену та фосфоліпідів.

Наведення думок цих фахівців не є рекламою конкретного продукту чи бренду — це узагальнення їхніх документованих освітніх позицій.

Практичний висновок

Дієтична добавка — це доповнення до раціону, а не ліки: вона не замінює ані повноцінного харчування, ані медичної допомоги.
Не плутайте «харчову добавку» (барвники, консерванти в продуктах) із «дієтичною добавкою» (концентроване джерело поживних речовин).
Науковці пов’язують потребу в добавках із дефіцитом мікронутрієнтів у сучасному раціоні, а не з «чудодійними» властивостями окремих речовин.
Звертайте увагу на форму й біодоступність: природні та хелатні форми зазвичай засвоюються краще, а кофактори (наприклад, вітаміни D і C для кальцію) підсилюють ефект.
Ширший спектр рослинних антиоксидантів корисніший за одну «чудо-речовину».
Критично ставтеся до гучних заяв: реалістична розмова про добавки говорить про підтримку й профілактику, а не про миттєві результати.
За наявності хронічних станів, під час вагітності чи годування груддю, а також щодо парафармацевтиків — радьтеся з лікарем.